Дослідження археологічних пам’яток як форма репрезентації регіональної духовної культури студентської молоді (на прикладі давньоруської куль - - Каталог статей - Рівненський обласний краєзнавчий музей
Неділя, 04.12.2016, 10:07
Рівненський обласний краєзнавчий музей
Меню сайту
Наше опитування
Коли останній раз Ви відвідували музей?
Всього відповідей: 1361
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Статті »

Дослідження археологічних пам’яток як форма репрезентації регіональної духовної культури студентської молоді (на прикладі давньоруської куль

Семенович  О. Л. науковий співробітник РОКМ

Дослідження археологічних пам’яток як форма репрезентації регіональної духовної культури студентської молоді (на прикладі давньоруської культури Волині) 

(Актуальні питання культурології. - Рівне, 2006. - с. 111-113)

Українське суспільство наприкінці ІІ- поч. ІІІ тис., як ніколи раніше, усвідомлює необхідність вивчення своєї історії, народного побуту, звичаїв, традицій. Наш час, зокрема, став важливим, етапним та надзвичайно відповідальним рубежем в розвитку археологічної науки, адже вона як окрема наукова дисципліна саме і вивчає речові пам’ятки давноминулих епох, життя, побут, традиції, звичаї населення стародавньої України.

Зосередимо свою увагу на дослідженнях археологічних памяток нашого краю періоду Давньої Русі.

Доречно зауважити, що археологія в цьому випадку стає своєрідним відгалуженням краєзнавства – науки, яка займається вивченням рідного краю. Останнє ж  має великий вплив на формування почуття любові до "малої батьківщини” у студентської молоді, адже завдяки саме археологічним матеріалам вони можуть вивчати історію місцевості, де народилися і де живе їхня родина. Дослідження стародавніх памяток спонукає студентів до написання наукових праць, допомагає глибше почерпнути знання щодо цікавого факту. Відомо, що археологічні пам’ятки "німі”. Розшифрувати їх можна лише завдяки  систематизації, осмисленні та науковому обґрунтуванні. Важливим етапом наукової роботи при цьому стає дослідження рідного краю. В одній із статей ректор РДГУ Р. Постоловський зазначає, що "краєзнавство, яке сягає глибинних джерел народної пам’яті і духовності, є потужним чинником у процесі відродження національно-культурної спадщини, формуванні національної свідомості, а, отже, і державотворення: активно впливає на збереженість та популяризацію скарбів матеріальної і духовної культури; здобуває та розповсюджує інформацію про історичну минувшину, соціально-економічний стан краю, зокрема сіл, міст, області, регіону…”[6;3].

Все вище сказане справедливе й до археологічних пам’яток, адже вони є тією величезною скарбницею, в якій зберігаються історичний досвід багатьох поколінь, усе те найкраще, що витримало випробування часом у сфері матеріальної і духовної культури. Ця скарбниця має той коштовний матеріал, з якого вибудовуються мости, що зв’язують покоління минулі з поколіннями сучасними і прийдешніми.

Як не прикро, але слід визнати, що історико-культурна спадщина по-справжньому ще не достатньо досліджена і не включена гідним чином в духовний актив народу. Багато памяток зруйновано, тисячі навіть не зафіксовані в списках, або зовсім зникли.

Обов’язок сучасних дослідників-археологів полягає у популяризації знань з археології серед широких верств населення, адже тільки так можна посилити , збільшити масштаби пам’яткоохоронної роботи.

Останнім часом дослідження історії України, зокрема в області археології, в більшості регіонів нашої держави увійшло в національні програми відродження культури. Прикмети цього піднесення вже помітні – в розмаїтті та  великій кількості  періодичних та книжкових видань, в оновленні, збагаченні музейних експозицій, у використанні археологічних матеріалів у навчальних закладах. На нашу думку, потрібно продовжувати цю роботу, виховуючи інтерес до археологічних досліджень краю у студентської молоді, включаючи її в практичну діяльність для пізнання місцевої історії.

Зосередимо свою увагу на результатах археологічних досліджень, які вже проводилися на території нашого краю працівниками Рівненського обласного краєзнавчого музею. Експедиції здійснювалися протягом останніх десятиліть ХХ ст., зокрема чимало з них проводилися на місцях колишніх давньоруських міст Волині.

Волинський регіон є одним з найдревніших на терені не лише України, але й Східної Європи. Писемні згадки про нашу землю зустрічаються від V ст. н.е. Волинь і Полісся були одним з осередків етногенезу слов’янства, колискою українського народу з неповторним самобутнім комплексом народної культури.

Одночасно протягом багатьох століть волинська земля складалася не тільки як етнокультурна, але й як адміністративно-територіальна єдність  (легендарний союз волинських племен, галицько-волинська держава, волинське намісництво, Волинська губернія тощо). Все це, попри входження Волині до різних іноземних держав, сприяло становленню історичної свідомості краян, збереженню їх ментальності. Починаючи з другої половини ХІХ ст. такі відомі вчені як М. Грушевський, В. Антонович, М. Біляшівський, П. Чубинський, відомі краєзнавці М. Теодорович, Л. Рафальський, А. Сендульський, О. Хотинський та інші присвятили ряд спеціальних праць Волині, сповнених почуттям гордості за рідний край та його людність.

Підставами для цього, зокрема, стали чисельні археологічні пам’ятки, знайдені під час розкопок в давньоруських містах, а саме Дорогобужі, Пересопниці, Муравиці тощо.

Дорогобуж (с. Дорогобуж Гощанського району) – давньоруське княже місто,  перша письмова згадка про який відноситься до 1084 р. Тоді воно було віддано великим князем київським на князювання Давиду Ігоревичу, але втім місто виникло значно раніше і згадується в Правді Ярославичів ще у 1032-1054 рр. Після смерті Давида Ігоревича (1112 р.), місто переходить з рук в руки. В літописах Дорогобуж згадується більше 20 разів. Вкінці ХІІ ст. місто втрачає своє значення столиці князівства та центра Погорини і стає залежним від князів Пересопницьких [7;5].

Пересопниця (с. Пересопниця Рівненського району), вперше згадується під 1149 р., коли місто належало князю туровському В’ячеславу, брату Юрія Володимировича (Долгорукого). В 1150 р. в ньому було заключено перемиря під час феодальної війни між Ізяславом Мстиславичем та Юрієм Володимировичем. Вкінці ХІІ ст. Пересопниця стає столицею Погорини. Всього місто в літопису згадується  біля 20 разів.

Муравиця (с. Муравиця Млинівського району), згадується в літописі під 1149 р. під час походу Юрія Володимировича з синами Ростиславом та Андрієм на Луцьк під час вищезгаданої війни. Доречі, в полум’ї цієї війни місто й загинуло.

У кожному з цих стародавніх міст були проведені археологічні розкопки, які тривають й зараз. В них брали участь відомі вчені: Ю. Кухаренко, Ю. Нікольченко, Б. Прищепа, К. Мельник, В. Антонович, О. Цинкаловський, В. Терський, С. Терський, І. Свєшніков та багато інших. В різний час в розкопках брали участь працівники музею та краєзнавці: М. Гордієнко, Т. Пономарьова, Н. Кожушко, А. Українець, В. Кузьменко, Т. Бикова, М. Воробей тощо. В результаті цих досліджень були знайдені унікальні речі, т. зв. "скарби минувшини” – священні реліквії для нащадків: кам’яні сокири і крем’яні серпи, найдавніший посуд, городища-фортеці, курганні і без курганні могильники, давні поселення, знаряддя праці і прикраси.

Про високий рівень духовної культури населення Волині свідчать численні археологічні знахідки предметів декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва. Серед них енколпіони ХІ-ХІІ ст. (див. мал.), які мають вигляд металевих хрестів-складнів для зберігання всередині мощів святого, зображення якого, найчастіше – Богородиці, Розп’яття, святих Бориса і Гліба, розміщували на лицьовій стороні, а другорядні сюжети на звороті.

Велике поширення в побуті мали також вироби художньої пластики з кераміки, каменю, бурштину та кістки. Це фрагменти полив’яних різнокольорових плиток, глиняні іграшки у вигляді вершника і півника, різноманітні натільні хрестики, гребені, оздоблені орнаментами, керамічні та вапнякові писанки, прикрашені давніми символами, руків’я меча, орнаментоване зигзагоподібними лініями, свинцеві печатки – молібдули, які привішували до важливих документів, грамот і листів. Ці та багато інших речей є унікальними памятками старовини, елементами тогочасної духовності. Адже завдяки цим речам ми можемо відновити життя, побут, традиції та звичаї наших далеких пращурів.

На духовну культуру, безперечно, впливає розуміння давньоруськими волинянами краси. Археологічні памятки засвідчують, що волинські міста були значними центрами ювелірного ремесла. Це підтверджують знахідки прикрас та інструментів з ювелірної майстерні в Пересопниці, золоті перстні та скарби жіночих прикрас з Дорогобужа, що складається зі срібних колтів, лунниці, перстнів, підвісок, а також скарб ювелірних речей з Торговиці, в якому представлені ювелірні гривні у вигляді обручів та грошові гривні у вигляді зливків. Про розвиток духовної культури яскраво засвідчує речовий комплекс, що складається з натільних хрестиків, виготовлених з різних матеріалів, бронзової лампадки,  що дають можливість стверджувати про глибину віри христової в тогочасних жителів міста, а також знахідки знарядь письма – писал та графіті на стінках амфор та грошовій гривні є свідченням писемності населення.

Багато ще нерозгаданих таємниць давньоруських міст Волині заховано в землі. При старанному археологічному дослідженні промовили б вони до сучасної студентської молоді віднайденими духовними скарбами, доповнили б її пошуки і знахідки про елементи духовної культури давньоруських міст краю.


                           Джерельні приписи:

 

1. Винокур І., Трубчанінов С. Давня і середньовічна історія України. – К.: "Глобус, 1996. – 224 с.

2. Кучінко М., Охріменко Г., Терський С. Скарби минувшини. – Луцьк, 1992. – 19 с.

3. Михайлова Р. Художня культура південно-західної Русі Х – першої половини XIV ст. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидат історичних наук. – К., 1994. – 22 с.

4. Рожко В. Дорогобуж: слава минулого // Волинь. - № 31(683) від 30 липня. – 2004.

5.Пономарьова Т., Виткалов В., Мельник Я. Пересопниця. Історико-краєзнавчий нарис ( До 850-річчя писемної згадки ). – Рівне, 1999. – 41 с.

6. Постоловський Р. Нові обрії краєзнавчих студій // Волинські дзвони. Вип. 3. – Рівне, 1999. – С. 3-4.

7. Прищепа Б., Нікольченко Ю. Літописний Дорогобуж в період Київської Русі. До історії населення Західної Волині в Х-ХІІІ ст. – Рівне, 1996. – 248с.

8. Прищепа Б., Нікольченко Ю. Муравицьке городище. – Маріуполь, 2001. – 79 с.

Категорія: | Додав: Mishyn_papa (26.10.2010)
Переглядів: 8697 | Коментарі: 4 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
1  
Цікава долітописна історія Пересопниці...
І чи знаємо ми велич Пересопниці?
Стаття на цю тему під назвою "Пересопниця: духовно-просвітницький центр Дулібії Рось" на -
http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/119
Фото Пересопниці -
http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/photo
Карти Пересопниці -
http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Rivne museum of regional studies © 2016