БОРИС КВАШЕНКО - - Каталог статей - Рівненський обласний краєзнавчий музей
Неділя, 04.12.2016, 20:23
Рівненський обласний краєзнавчий музей
Меню сайту
Наше опитування
Коли останній раз Ви відвідували музей?
Всього відповідей: 1361
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Статті »

БОРИС КВАШЕНКО

    Наступив ранок світлого Христового Воскресіння 2008 року. "Вот сейчас все соберемся, разговеемся свяченым. Радость то какая!» - це були останні  слова християнина,  який прожив у цьому світі майже 95 років і мав щастя на Великдень відійти у вічність.

   Борис Костянтинович Квашенко - його ім’я добре знають тисячі  наших краян і завжди пам’ятатимуть з вдячністю і любов’ю.

 Лікар, вчений і корінний рівнянин.

    Основою цього нарису стали спогади Б. К. Квашенка, записані  автором у 2006  році.

Родове гніздо

Його поява у цей світ мала якесь магічне знамення.  Подобеди мешкали у своєму родовому будинку на вулиці В’язничній (тепер вул. Пушкіна). У невеличкій кімнаті на другому поверсі старовинного деревяного будинку  лежала вагітна жінка, а за вікнами йшов дощ,  розрізали небо блискавиці і раптом в кімнату залетіла кульова блискавка.  Ця неземна вогневиця пропливла під ліжком породіллі і спокійно вилетіла знову у вікно. Від жаху у жінки розпочались пологи і вночі на світ зявився її перший і єдиний син, якого назвали Борисом. Це було 6 серпня 1913 року.

     Все життя родина Квашенків жила в батьківському домі, побудованому на початку ХХ століття дідом Бориса Костянтиновича – Подобедом Степаном Мартиновичем.  Судовий чиновник  Подобед, який одержав юридичну освіту в Москві,  у 1911 році  прибув до Рівного і , придбавши землю у власника міста князя Любомирського, почав будувати власний будинок  неподалік в’язниці. З Москви Степан Мартинович приїхав з дружиною Людмилою Дмитрівною (Патрикєєвою) і старшою донькою Євгенією. Тут у них народилося ще дві доньки – Фатіна і Раїса.

      Цікавий будинок Подобедів -  і за особливим архітектурним рішенням двоповерхової будови  з гостроверхими дашками, з численними кімнатами та балконами, і за технологією дерев’яного будівництва - кожна дошка для утеплення була обмотана соломою, а зовні стіни   були вкриті штукатуркою.  Нині цей столітній будинок, хоча й збережений, але зазнав значних змін після ремонту – зовнішні стіни вкриті синтетичною білою "вагонкою”, зявились пластикові вікна,  добудовані інші приміщення.   Нашим  місцевим господарникам на початку ХХІ століття   було значно простіше  і дешевше будь-як відремонтувати віковий будинок, аніж відреставрувати старовину, якої, нажаль, у Рівному можна на пальцях перерахувати.   Коли розпочинали будівництво Подобеди, то поруч  було лише два будинки – дерев’яний на сучасній вул. Малий Узвіз і будинок напроти, в якому мешкав священик Іполит Ярмолович . В будинку, де зараз знаходиться Управління МВС у Рівненській області у 1900 році клопотаннями міського голови Буховича та відомого мецената  барона Штейнгеля була відкрита російська жіноча гімназія, а   в 20-30-і рр. там розміщувалася польська державна гімназія ім. Тадеуша  Костюшки, яка в той час мала два поверхи.

        Костянтин  Силуанович Квашенко був родом з містечка Володимирець, що на Рівненщині, з сімї лісника. Діти Силуана, яких у сімї було п’ятеро, мали хороші здібності до навчання.  Усі троє дочок  вчителювали.   Одна із сестер Лідія вийшла заміж за естонця, виїхала на батьківщину чоловіка і стала письменницею, її ім’я Лідія Силуанівна Компус.  Старшого сина Костянтина батько відправив до Рівного на навчання у чоловічій гімназії, яку він успішно закінчив, і поїхав до Петербурга, де здобував освіту у найбільш престижному інституті – Петербурзькому політехнічному. Приїхавши до Рівного, Костянтин Квашенко одружився з Фатіною Подобед і молода пара відбула до Петербурга, щоб завершити навчання у політесі, а маленького сина Бориса залишили доглядати  батькам дружини.   Усі плани зруйнував більшовицький переворот в Росії і Квашенки повертаються до Рівного - до сина і батьків.  Костянтин Силуанович Квашенко решту свого життя прожив у Рівному, працював викладачем математики – спочатку у польській,  потім у російській гімназіях, а останні роки  у залізничній школі № 3.  Його останнім прихистком стало кладовище Грабник, поруч із дружиною і її батьками.

                       

                         Родина Подобедів-Квашенків біля свого будинку на вул.В"язничній, поч. ХХ ст.

Дорогою лікаря

          Свого єдиного сина Бориса батьки віддали на навчання спочатку у російську приватну гімназію, яка в той час знаходилась в парку Любомирського, а потім батько перевів його у польську державну гімназію, де сам був викладачем.  Із спогадів Б. К. Квашенка : " Закінчив я гімназію в шістнадцять років. Батько мій був розумною людиною і він вирішив, що добре було б сина вивчити на лікаря.  Це було повністю рішення мого батька, за що я йому вдячний до сьогоднішнього дня.  А мені було все одно куди йти вчитись далі. Найкраще я знав математику, адже гімназія була математичного профілю.  Для навчання в медичному інституті потрібні були знання латини і батько найняв мені хорошого репетитора, завдяки якому я екстерном  здав цей предмет.  Відправили документи в медичний інститут в Познані і за конкурсом документів мене прийняли. Медичний інститут в Познані тоді (як і тепер) вважався одним із найкращих.  Я одержав диплом лікаря і міг працювати за будь-яким  фахом, але раніше треба було рік пройти практику і я обрав  спеціалізацію «хірургія».   Практику я проходив  у лікарні  с. Тютьковичі.  Тоді це була обласна лікарня.  Приміщення було звичайно бідненьке, але лікарі були сильні. Головний лікарем і одночасно хірургом тут був Томашевич.  Був  тут прекрасний хірург Барановський.  Авторитет лікаря в тому, як його оцінювало населення.  Чудовий лікар єврей Сегал працював у цій лікарні, а жив він на вул. Поштовій, де нині обласна стоматологічна поліклініка, це був його власний будинок, де він також і пацієнтів приймав.  "Старий Сегал” – так його тут називали, він усі спеціальності в медицині знав. Навіть говірка в місті була – "Жоден єврей у Рівному не помирав, поки його не оглянув Сегал”. 

       Напередодні другої світової війни 26-річний лікар Борис Квашенко починає працювати у Рівному  в пологовому будинку, який знаходився на вул. Бандурського (нині вул. Михайла  Драгоманова, 9).  Головним лікарем цієї лікарні був М. М. Прохоров.  У довоєнному Рівному  значним авторитетом користувались лікарі Прохорови – батько і син, будинок яких знаходився на вул. Словацького (нині тут розміщується паспортний стіл). Із спогадів  Б. К. Квашенка: «Старший Прохоров приїхав до Рівного   під час першої світової війни, він був  хірургом і акушером-гінекологом,  роди приймав, операції робив, великий авторитет був.  Молодший Прохоров, який теж закінчив медичний інститут у Познані, як і я,  був акушером-гінекологом.  І батька і сина звали Микола Миколайович. Старший Прохоров помер у Рівному і похований на кладовищі Грабник.   Молодший М. М. Прохоров з початком війни був мобілізований на фронт і став головним лікарем Війська Польського під командуванням генерала Андерса. Андерс  був начальником  гарнізону  в Рівному, там був шпиталь, у якому працював М. Прохоров - ось вони й познайомились. Разом вони потрапили в Англію, де  формувались частини Війська Польського.  Після війни Прохоров повернувся у Познань, працював лікарем, захистив докторську дисертацію, одержав звання професора і його направили до Щеціна, де він став завідуючим медичною кафедрою. У цьому польському місті М. М. Прохоров помер. Його дружина і син виїхали до США ».   

     Коли розпочалася друга світова війна,  Бориса Квашенка мобілізували до Польського війська як лікаря і направили спочатку в Люблін, а згодом у військовий госпіталь у м. Луцьк. « Госпіталь німці бомбардували двічі на добу – о 6 год ранку і о 6 год вечора – хоч годинник звіряй. Було, що бомби падали,  коли ми  стояли за операційним столом. Ось тоді я й завів борідку, бо голитись було ніколи.  Війна у 1939 році тут продовжувалась лише місяць, а далі почалось безвладдя і я разом з медиками-земляками пішки  йдемо з Луцька до Рівного» - розповідав Борис Костянтинович.

      Супутницею його життя стала медична сестра  Софія Рембелінська, з якою вони обвінчались у Свято-Воскресенському соборі у 1938 році. В них народилося дві доньки – Ірина та Єлизавета, які успадкували батькову професію, стали лікарями.


          Сім"я Квашенків: Борис Костянтинович, Софія Іванівна, доньки Ірина та Єлизавета, 1940-і рр. 

      За часів німецьої окупації  лікарня на  сучасній  вулиці  Драгоманова  слугувала лише окупатам.  Фашисти дали персоналу лише 24 години, щоб вони залишили медичний заклад. Квашенко разом з відомим рівненським лікарем Раєвським починає працювати  в лікарні на вул. Дворецькій. «У війну мало народжували дітей.  Німці до нашої лікарні звертались рідко. Ми допомагали місцевому населенню. Пам’ятаю випадок, коли якийсь німець привіз у нашу лікарню хвору жінку, яку треба було терміново оперувати. Він чомусь  опікувався нею.  Коли ми стали готувати її до операції, вона сказала: «Лікарю, не оперуйте мене, я - єврейка, мені все одно  помирати».

       У повоєнному 1946 році Квашенко організував пологовий будинок в м. Рівне на 60 ліжок і був його головним лікарем і ординатором одночасно.  Борис Костянтинович  36 років  працював  головним акушером-гінекологом  нашої області, залишаючись безпартійним, що на той час було, здається, неможливим.  Однак, високий професіоналізм лікаря Квашенка – був основним підтвердженням його абсолютного авторитету серед пацієнтів і керівництва.

       Рівненський  лікар-практик  збагачував медичну науку своїми досягненнями  і відкриттями в області гінекології і акушерства. У 1968 році він став першим доктором медичних наук на Рівненщині. Борис Костянтинович проводив унікальні ювелірні  операції,  рятуючи жінок, повертаючи їм повноцінне життя. Б.К.Квашенко впродовж своєї медичної діяльності опублікував понад 60 наукових робіт, три  монографії, був учасником різноманітних наукових конференцій і симпозіумів.  Його ім’я було відомим не лише на теренах республіки, а й в інших країнах.

       Не дуже щедрими на нагороди і відзнаки лікарю були радянські  урядовці та й незалежна Україна не переймалася його заслугами.  Серед дипломів та грамот відзнака «Відмінник охорони здоровя».  А у 1998 р. польський уряд вручив Б.К.Квашенку медаль «За участь в оборонній війні 1939 року», документ до нагороди підписаний Президентом  Польщі О.Квасневським.

       За довгу медичну практику (а працював  лікар Квашенко майже  до 90 років!) він залишався завжди вірним обраному шляху, надаючи допомогу жінкам, рятуючи тяжкохворих, даючи шанс для життя майбутнім поколінням.  Тисячі жінок завдячені саме йому за подаровану радість материнства. 

            До глибокої старості дожила в с. Квасилів Марія Степанівна Долганська і все своє життя в щоденних молитвах згадувала ім’я Бориса Квашенка, який у 1954 році врятував  її життя  і  двом її синочкам- близнюкам. Вона тоді жила в с. Будораж Здолбунівського р-ну і місцеві лікарі в розпачі були перед тяжким перебігом вагітності 28-річної жінки.  Вони не давали надії на життя її ненародженим дітям та й не мали віри у її спасіння.  На виклик з Рівного приїхав сам головний акушер-гінеколог Рівненського відділу охорони здоровя Квашенко  і прийняв своє єдине правильне рішення – оперувати. Борис Костянтинович фахово провів операцію і малюки, які мали на двох лише 3 кг увійшли в цей світ здоровими. А після тяжких пологів навідував жінку,  ще довго тримав її під своїм власним наглядом. І жодного разу не взяв  подарунка, якого намагалася принести йому мати Марія.  Попросив лише подарувати йому фотографію своїх здорових малюків.  Дізнавшись про смерть лікаря у 2008 році, Марія Степанівна гірко сприйняла цю звістку і просила дітей занести на його могилу вишитий рушник від неї,  і  ніколи не забувати  стежку до місця його спочинку. Ось такою є справжня вдячність лікарю, яку проносять через усе життя.

 

Галина Данильчук – завідуюча відділу

Рівненського краєзнавчого музею

Категорія: | Додав: ROKM (30.09.2011)
Переглядів: 1360 | Теги: Подобед, Квашенко, лікар-гінеколог, рівняни | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Rivne museum of regional studies © 2016