ПАВЛУ ЛОТОЦЬКОМУ -- 85 РОКІВ - 16 Листопада 2015 - Блог - Рівненський обласний краєзнавчий музей
Неділя, 04.12.2016, 10:12
Рівненський обласний краєзнавчий музей
Меню сайту
Наше опитування
Коли останній раз Ви відвідували музей?
Всього відповідей: 1361
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2015 » Листопад » 16 » ПАВЛУ ЛОТОЦЬКОМУ -- 85 РОКІВ
13:53
ПАВЛУ ЛОТОЦЬКОМУ -- 85 РОКІВ

Павло Лотоцький, хранитель

Козацьких Могил на Рівненщині

                                



19 листопада 2015 р. об 11:00 у Рівненському обласному краєзнавчому музеї відбудеться захід, присвячений 85-річчю від дня народження Заслуженого працівника культури України, першого керівника музею-заповідника «Козацькі могили» та першого лауреата премії Рівненської обласної Ради за збереження історико-культурної спадщини імені Ігоря Свєшнікова (2006) Павла Яковича Лотоцького.

На життєвій дорозі ми не часто зустрічаємо людей, які повністю віддають себе благородним  справам, присвячуючи своє життя великим цілям. Але він був саме такою людиною, 27 років самовіддано працюючи на благо розвитку музейної справи України. 

Народився Павло Якович 19 листопада 1930 року в селянській  сім’ї. Середню школу закінчив  у селі Демидівка. З 1949 року працював на різних роботах у місцевому колгоспі імені  Б.Хмельницького. З 1950 по 1953 рр. проходив службу у лавах Радянської армії. Після звільнення в запас працював секретарем Пляшевської семирічної школи, а з 1958 року – вчителем  фізичного виховання  та праці.  Часто з дітьми ходив у турпоходи, прищеплюючи їм  любов  до історії та  рідного краю.

Павло Якович Лотоцький був залучений до робочої групи і брав участь  у підготовці  нарису  про село Пляшева до тому  видання «Історія міст і сіл  України. Рівненська область».  Зібрані про історію Пляшеви матеріали збагатили і розширили його знання  про рідне село.  Тож згодом, працюючи у цій же школі уже вчителем історії, Павло Якович організував краєзнавчий гурток і невеликий музейний куточок, головною темою якого стала історія  Берестецької битви та історія  села Пляшева. З часом історичний куточок перетворився у цікавий музей, який постійно поповнювався новими археологічними знахідками різних історичних періодів.   Шкільним музеєм зацікавився завідуючий райвно М.К.Тищук, який вирішив провести у Пляшевській школі  районний семінар вчителів історії. Семінар відбувся у вересні 1965 року: було прочитано  кілька лекцій, потім усі вчителі пішли на екскурсію на «Козацькі могили».  Підсумком семінару  стало рішення його учасників організувати на «Козацьких могилах» музей на громадських засадах, директором якого одноголосно обрали Павла Яковича Лотоцького. Завідуючий райвно обіцяв надавати всебічну підтримку та допомогу і навіть захищати від свавілля чиновників.

І вже 30 вересня 1965 року, зважаючи на думку громадськості і виступи в тогочасній  всесоюзній  та українській пресі відомих діячів культури та мистецтва, а також представників української діаспори, які підняли свій голос на захист і відродження Козацьких могил, виконкомом Рівненської обласної ради депутатів трудящих було прийнято рішення під №838 «Про відкриття музею-заповідника в селі Пляшева Млинівського  району», в якому дослівно зазначалось: «Приймаючи  до уваги, що на  «Козацькі  могили»  та місце битви в 1651 році проти польських феодально-кріпосницьких  поневолювачів, які розташовані біля с. Пляшева Млинівського району, щорічно прибуває велика кількість організованих  екскурсій та окремих екскурсантів з різних місць Радянського Союзу, які проявляють глибокий інтерес до вивчення історії визвольної війни українського народу під проводом   Богдана Хмельницького, а також беручи до уваги, що правильне відображення та показ цієї героїчної боротьби має велике значення для справи патріотичного виховання трудящих, виконком обласної Ради депутатів трудящих вирішив: Відкрити в приміщенні  часовні на «Козацьких могилах» в с.Пляшева Млинівського району музей заповідник…». Саме з цього документу і  розпочалася історія створення музею «Козацькі могили»  і новий період у житті самого Павла Яковича.

15 січня 1966 року наказами начальника обласного управління культури Д.Лущана та директора Рівненського краєзнавчого музею Г.Гапончука Лотоцького П.Я. було призначено першим завідувачем і молодшим науковим працівником філіалу Рівненського краєзнавчого музею «Козацькі могили».

 

17 червня 1967 року у Пляшевій, в офіційній обстановці,  було відкрито музей «Козацькі могили». З відкриттям музею Павлу Яковичу  довелося займатися не лише екскурсійною  та експозиційною роботою, а також організацією ремонтно-будівельних робіт, матеріальним забезпеченням, упорядкуванням території. На нього лягла відповідальність за створення експозиції музею, а також значне  екскурсійне навантаження.  При побудові експозиції, яка спочатку містилася у Михайлівській церкві, а згодом на другому поверсі колишнього монастирського приміщення, значну допомогу надавали  працівники Рівненського обласного краєзнавчого музею, науковці Сидоренко В.Я., Бухало Г.В., Мічуда В.Г., завідувач Дубенського краєзнавчого музею  Селедець В.Д., художники Рівненського художнього фонду.

З відкриттям експозиції  кількість відвідувачів та екскурсій на «Козацьких могилах»   швидко зростала. Музей на «Козацьких могилах»  став духовним  центром виховання молодих поколінь, місцем масового паломництва.

Якщо у 1966 році  кількість відвідувачів музею становила 16 тисяч чоловік, то у 1967 році вона сягнула  24 тисячі відвідувачів. Тільки протягом 1974-1977 рр. музей на «Козацьких могилах» відвідало  більше 110 тисяч відвідувачів, для яких було проведено 3,5 тисяч екскурсій. З них 703 екскурсії провів сам Павло Якович Лотоцький. У наступні роки кількість екскурсій та відвідувачів також зростала.

Неоціненний матеріал для розбудови експозиції  музею на «Козацьких могилах»  дали археологічні  розкопки, що розпочалися на місцях Берестецької битви під керівництвом доктора історичних наук, археолога І.К.Свєшнікова у 1970 р. Перший рік розкопок дав 188 цінних знахідок – козацьких речей з шкіри, металу та дерева. Спочатку допомогу у консервації та реставрації  виробів з шкіри надавали працівники Ермітажу (Д.І. Марковський, 1973 р.). Пізніше І.К.Свєшніков успішно розробив власну методику консервації та реставрації шкіри і відреставровані знахідки з місць Берестецької битви  передавав до музею. Археолог також надавав значну консультативну допомогу музейним працівникам  в експозиційній роботі.

Часто Павло Якович приїжджав на місця археологічних розкопок разом з екскурсійними групами: відвідувачам  було цікаво побачити, як саме проводяться розкопки,  як знаходять козацькі речі, що  пролежали в землі сотні років.

Експозиція музею поповнювалася і оновлювалася практично щороку. Екскурсійний сезон на «Козацьких могилах» розпочинався  ранньої весни і продовжувався аж до завершення  різдвяних свят. У зимовий період Павло Якович організовував перебудову і оновлення   музейної експозиції, щоб у новому сезоні успішно прийняти  потік відвідувачів.

Окрім поточних питань, пов’язаних з діяльністю музею, П.Я.Лотоцькому  доводилося вирішувати  питання, пов’язані  з проведенням реставрації пам’яток архітектури на острові Журавлиха. А за роки його роботи їх було проведено цілий ряд: у 1972 році  реставраторами Київської реставраційної майстерні була виконана реставрація  живопису Георгіївської церкви, у 1987-1989 рр. на цьому ж храмі було перекрито куполи та позолочено  хрести, а   реставраторами Львівської міжобласної реставраційної майстерні проведено реставрацію іконостасу Михайлівської церкви ХVІІ ст .

За роки роботи у музеї Павлу Яковичу довелося пережити різне. Адже траплялися у музеї  й неприємні історії, пов’язані з крадіжками: одного разу було викрадено череп з гробниці, який, завдяки особистим розслідуванням Павла Яковича, вдалося повернути назад, а злодія було покарано.

 

У 1988-1989 рр., коли  над «Козацькими могилами»  нависла загроза затоплення водою, Павло Якович одним з перших став  на захист святині.  З метою підняття  рівня води на річці Стир на 1,5-2 м для потреб Рівненської АЕС інститут «Союзгіпроводгосп» на замовлення Мінатоменерго СРСР  розробляв  проект  реконструкції Хрінницького водосховища.  Лотоцький П.Я. був одним з тих, хто  рішуче висловив  свій протест  проти вирішення  народно-господарських  питань за рахунок  знищення  національних та духовних святинь та цінностей. Було написано ряд листів-протестів, що були направлені у різні інстанції, зібрано понад 203 тисячі підписів проти будівництва на Рівненській АЕС  п’ятого  та шостого енергоблоків.

13 травня 1989 року, враховуючи вимоги та протести  громадськості, обласна рада народних депутатів  прийняла рішення про відміну усіх прийнятих рішень облвиконкому, які дозволяли будь-які роботи у цьому напрямку. Завдяки  активності та принциповій позиції  у цьому питанні  громадськості, зокрема, Лотоцького П.Я., а також працівників заповідника «Козацькі могили»,  вдалося відвернути біду від національної святині.

У лютому 1989 року, під час свого виступу на звітно-виборних  профспілкових  зборах П.Я. Лотоцький порушив питання про необхідність відкриття Свято-Георгіївського храму для Богослужінь. 22 грудня 1989 року  по обласному краєзнавчому музею було видано наказ № 102 про передачу релігійній громаді  с. Пляшева  Червоноармійського району Георгіївської церкви та експонатів релігійного культу, що знаходилися на обліку в обласному краєзнавчому музеї і зберігалися  у музеї-заповіднику «Козацькі могили». Для передачі приміщення і майна було створено комісію, до складу  якої увійшли працівники обласного краєзнавчого музею  та музею-заповідника.



Згідно з наказом, в кінці грудня 1989 року  усе майно, за збереження якого особисто відповідав Павло Якович, в повному переліку було передано актом релігійній громаді с.Пляшева Червоноармійського району, а 11 січня 1990 року Свято-Георгіївський храм уже було освячено. З того часу його використовують  за  призначенням.

12 червня 1991 року постановою Кабінету Міністрів УРСР комплекс пам’яток історії та культури поля Берестецької битви 1651 року було оголошено державним історико-меморіальним заповідником, а 27 липня 1991 року музею-заповіднику «Козацькі могили» надано статус Державного  історико-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви». Музей перейшов у безпосереднє підпорядкування Міністерству культури УРСР, пізніше Міністерству культури України.  В цьому ж році міністр культури України призначив Лотоцького П.Я. на посаду  директора заповідника, на якій він працював до 1993 р.

Працюючи на посаді завідуючого музеєм, Павло Якович завжди щиро вболівав за долю заповідника, чітко і точно бачив перспективи його розвитку. Він брав активну участь у поповненні  фондів заповідника новими цікавими експонатами, проводив відвідувачам музею екскурсії, від яких  вони  щиро  проймалися гордістю за своє минуле, душею відчуваючи, на якому святому місці вони знаходяться. Проте Павло Якович завжди знав  те, що з вхідним квитком до музею ніколи не купити щирої зацікавленості  і любові до історії.  Розповідаючи про  героїчні події  Берестецької битви 1651 року та історію «Козацьких могил» на   сторінках періодичних видань,  по радіо   та телебаченню  він пропагував  невмирущу козацьку славу, любов і повагу до своєї історичної спадщини. За сумлінну багаторічну працю на теренах національної культури Павло Якович був нагороджений урядовими нагородами, похвальними грамотами, нагрудними значками та медалями. Павло Якович нагороджений Почесною відзнакою «За багаторічну і плідну працю в галузі культури”. Він став першим лауреатом  обласної премії за збереження  історико-культурної спадщини імені Ігоря Свєшнікова. 23 вересня 1995 року  Указом Президента України П.Я.Лотоцькому було присвоєно  звання Заслуженого працівника  культури України.

Багато хороших і добрих справ зробив Павло Якович Лотоцький  не тільки для музею-заповідника, а й для своїх колег, з якими йому довелося працювати протягом майже тридцятилітньої діяльності. Як вони пригадують, він для них був «не просто завідувачем музею, а  вчителем-наставником, мудрим порадником», якого цінували за щире ставлення і готовність допомогти доброю порадою, поділитися досвідом та знаннями. Він щиро цінував високий професіоналізм своїх колег з Рівненського краєзнавчого музею і по-батьківському радів успіхам своїх молодих колег, боляче переживав їхні професійні та життєві невдачі чи негаразди. Павло Якович завжди уособлював  у собі образ вихованого сільського інтелігента, вчителя, від якого люди ніколи не чули образ, а завжди отримували підтримку і допомогу. І чи не найбільшою мірою саме йому ми маємо бути вдячними за те, що Національний пантеон «Козацькі могили» не тільки відродився, а й посів почесне місце у пантеоні  слави України.

Хоча в останні роки П.Я.Лотоцький перебував на заслуженому відпочинку, але й тоді він постійно щиро вболівав за долю «Козацьких могил», бо вони не на словах стали невід’ємною частиною його життя. Життя і праця цієї людини стали прикладом для багатьох з нас. Адже багато років свого життя Павло Якович присвятив козацьким могилам, часто ставлячи вирішення своїх власних насущних проблем на другий план.

11 листопада 2012 року на вісімдесят другому році життя П.Я.Лотоцький  відійшов у вічність. Та добрі справи та світле ім’я Павла Яковича Лотоцького завжди житимуть в пам’яті жителів Рівненщини та кожного громадянина, якому не байдужа наша спадщина і який знає, як важливо і як важко за неї боротися сьогодні.

Переглядів: 172 | Додав: ROKM | Теги: Павло Лотоцький, Рівне, краєзнавчий музей | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Календар
«  Листопад 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Архів записів
Rivne museum of regional studies © 2016