Середа, 20.09.2017, 09:32
Рівненський обласний краєзнавчий музей
Меню сайту
Наше опитування
Коли останній раз Ви відвідували музей?
Всього відповідей: 1453
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2017 » Вересень » 1 » ЕТНОГРАФІЧНА ЕКСПЕДИЦІЯ-2017
11:42
ЕТНОГРАФІЧНА ЕКСПЕДИЦІЯ-2017

РІВНЕНСЬКИЙ КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ:

ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНА ЕКСПЕДИЦІЯ-2017

 

 

Пархоменко Тетяна Петрівна, старший науковий співробітник відділу етнографії Рівненського обласного краєзнавчого музею, у період з 26 липня по 11 серпня 2017 року перебувала в складі комплексної історико-етнографічної експедиції, організованої Державним науковим центром захисту культурної спадщини від техногенних катастроф (ДНЦЗКСТК, м.Київ) у Ріпкинський район Чернігівської області. За темою наукового дослідження «Традиційний народний одяг» було обстежено 28 населених пунктів Ріпкинського р-ну, а також по одному з Городнянського та Чернігівського р-нів. Загалом опитано 80 інформаторів, більшість із яких – жінки віком 80-70 років, з якими проведено 62 сеанси і записано близько 30 годин аудіозапису. Найстарішою інформаторкою була мешканка с.Петруші - Руденок Ніна Павлівна, 1917 р. н.

Порівнюючи колекції одягу Рівненського та обстежуваного Чернігівського Полісся зауважуємо багато відмінностей у крої натільного вбрання – сорочок. Якщо на Рівненщині і чоловічі і жіночі сорочки мають спільний крій - з плечовою прямокутною вставкою-«поликом» («уставкою»), то на Чернігівщині вони зустрічаються тільки в одному з видів жіночих сорочок. Натомість чоловічі сорочки мають старовинний тунікоподібний крій. Жіноча сорочка з Ріпкинського району представлена різними видами крою: з цільнокроєним рукавом, із «поликами», додільна, проте зустрічалась і з «підтичкою». Типовим явищем для жіночої сорочки з суцільним рукавом є оформлення горловини вузькою обшивкою з рясними зборками навколо шиї та в нижній частині рукава. Цікавими є жіночі сорочки, в яких поєднані два а то і три види різного полотна – тоншого та грубшого. У такому випадку на рукави бралася тканина найкращої якості, дещо грубша - для верхньої частини сорочки і ще гіршої якості - для так званої «підтички» (нижньої частини сорочки). Ще 100 років тому найпоширенішим оздобленням жіночих сорочок на Чернігівщині була вишивка гладдю білими нитками – «біллю», тоді як на Рівненському Поліссі - вишивка «заволіканням» червоно-синіми, червоно-чорними нитками (згодом в обох ареалах стала переважати вишивка хрестиком).

Містечковий вплив проявився в сільському середовищі у способі оформлення манжетів - «чохлів», коли, немов резинкою, робилися «захавраші» з вишивкою.

На Рівненщині ми не почуємо такої назви поясного вбрання, як «запона» (вар. «запонка»), у нас такий елемент жіночого вбрання називатимуть фартухом. У Ріпкинському ж районі Чернігівської області побутують і «запони», і фартухи, що одягали поверх спідниць, і різниця між ними полягала у формі крою. Якщо «запони» були прямокутної форми, то фартухи – напівкруглої і, як правило, навколо обшиті фалдами.

Одним із найцікавіших елементів жіночого одягу, що зберігся в досліджуваному регіоні, є «спадніца до нагрудника» («шнурувка», «спадніца») – одяг, що своїм кроєм нагадує сарафан. Нижня частина цього вбрання мала горизонтальні 3-6 складки (в минулому оздоблювалася вишитим орнаментом); верхня частина – «шнурувка» (ліф) - з обох боків була прикрашена 2-ма вертикальними складками, застібалась на 3 гудзики по центру та на один збоку на поясі. Кожна молодиця мала декілька таких кольорових «спадніц до нагрудника» (могли бути і в горошок, і в дрібні квіти). «Спадніци» одягали поверх сорочок, а спереду ще й повязували «запону». У «спадніцах» не лише ходили до церкви, у них і ховали старих жінок.

І на Рівненщині, і на Чернігівщині знаним був такий теплий верхній одяг, як кожухи і кожушки. Про свити (поширений одяг на Рівненщині) у Ріпкинському районі вже не згадують. Натомість зафіксовані відомості про довге чоловіче вбрання з капюшоном – темні бурку та «чикмєнь» (накидали поверх іншого одягу).

Щодо головних уборів заміжніх жінок – наміток, знаних на Рівненщині, то на Чернігівщині вони вже призабуті. Натомість там залишилось більше зразків мяких очіпків – «чепок». Ті очіпки, що зберігаються у фондах РОКМ, виконані технікою плетіння - «бгання» або пошиті з фабричної тканини. У Ріпкинському ж районі вони лише пошиті, часом оформлені в центральній частині складками, над чолом мають декорування у формі бантика-вісімки, рідше оздоблені вишивкою збоку. Ще одна суттєва відмінність полягає у способі вкладання зачіски під цей весільний головний убір: у Рокитнівському р-ні Рівненської обл. волосся розділяли на дві частини, намотуючи на твердий обруч «кимбалок», а от у Ріпкинському р-ні Чернігівської обл. - заплітаючи у дві коси та вкладаючи на голові; спрощений варіант - змотуючи волосся у «куксу» (не використовуючи обруча, лубу чи інших додаткових засобів).

У період 50-70-х років ХХ ст. масовим явищем в усіх обстежених селах стало поширення серед жінок коленкорових трикутних косинок, прикрашених вибитим на швейній машинці квітковим малюнком, так званих «вибіванок». Часто на них вказували букву імені: у такому випадку ініціал розташовували у вибитому віночку, що звисав на спині.

Особливу увагу привертають відомості щодо прання одягу в жлукті у зимову пору року: жлукто ставили на сані, а сам інформатор спеціально обливав постоли водою, щоб утворилася крижана кірка.

Багато обстежених сіл було спалено, а тому прикраси-коралі інформаторки переважно згадують як елемент весільного одягу молодої, що позичалося у більш заможних подруг. Пощастило сфотографувати і старовинне бурштинове намисто, хоча й дещо перероблене (бо, за відомостями інформаторки, використовувалося для лікування зобу).

Чимало інформації було записано про використання елементів одягу в календарних (на Андрія, «Щадруху», Голодну Кутю, Юрія) та весільних обрядах (покриванні молодої, посаді на кожусі та ін., подарунках молодому, боярам). Зафіксований локальний весільний звичай: коли молода входила до хати молодого, то з правого рукава сорочки мала висипати зерно на долівку. Вдалося зафіксувати декілька народних пісень, де згадується одяг.

Незвичним для мешканців північних районів Рівненської обл., а типовим самобутнім явищем для Ріпкинського р-ну Чернігівщини є обрядове застосування вишитої «хусти» («серветки») завжди квадратної форми, що бралася для замотування чи зав’язування паски, хліба, посуду на весіллі. Орнамент оздоблення розташовувався на 4-х кутах та в центральній частині (могли бути як геометричні, так і рослинні мотиви). Використовували «хусту» і при відвідуванні могилок у поминальні дні.

31.08.2017

С н с Тетяна Пархоменко

Переглядів: 29 | Додав: ROKM | Теги: Рівне, краєзнавчий музей, експедиція-2017 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Календар
«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Архів записів
Rivne museum of regional studies © 2017