28 липня, Церкви Візантійського та Латинського обрядів відзначають літургійний спомин св. Володимира Великого, який у 988 році охрестив Київ - 27 Липня 2015 - Блог - Рівненський обласний краєзнавчий музей
Субота, 03.12.2016, 00:17
Рівненський обласний краєзнавчий музей
Меню сайту
Наше опитування
Коли останній раз Ви відвідували музей?
Всього відповідей: 1361
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2015 » Липень » 27 » 28 липня, Церкви Візантійського та Латинського обрядів відзначають літургійний спомин св. Володимира Великого, який у 988 році охрестив Київ
12:09
28 липня, Церкви Візантійського та Латинського обрядів відзначають літургійний спомин св. Володимира Великого, який у 988 році охрестив Київ

28 липня, Церкви Візантійського та Латинського обрядів відзначають літургійний спомин св. Володимира Великого, який у 988 році охрестив Київську Русь.

Поміж великими і світлими мужами нашої княжої держави святий Володимир Великий, наче сонце, сяє своєю невмирущою славою, величчю і заслугами. В історії Руси-України його записано золотими літерами не тільки як могутнього і розумного володаря, але передусім як хрестителя, просвітителя і ревного апостола християнської віри. Свята віра, яку він прийняв у візантійському обряді, стає з часом серцем і душею нашого народу й держави. Вона стає сильною моральною основою нашого народу, основою нашої культури, звичаїв і обрядів. Вона завжди була великою моральною силою для нашого народу, передусім у дні його горя і руїни. Тією християнською вірою наш народ довгі-довгі сторіччя жив і кріпився, тією ж вірою він і сьогодні живе і кріпиться в неволі безбожного комунізму. І в тому якраз велика заслуга святого Володимира Великого, що дав нашому народові цінний скарб святої віри. Він вічно житиме у серці нашого народу як його хреститель, апостол і святий.

ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ — ХРЕСТИТЕЛЬ РУСИ-УКРАЇНИ
Християнська віра не була чимось чужим і незнаним для Володимира Великого. У Києві вже за князя Ігоря були християни, які мали свою церкву. Християнкою була його бабка, свята княгиня Ольга, яка його виховувала. Свята Ольга через різні причини не наважилася запровадити Христову віру у своїй державі. Те, чого вона не зробила, здійснив її внук — Володимир Великий. Він не тільки сам прийняв святе Хрещення, але охрестив увесь наш народ. Тим актом він прирівняв нашу державу з християнськими народами Сходу й Заходу.
Князь Володимир вирішився прийняти святу віру не із Заходу, а зі Сходу, у візантійському обряді, бо як з Візантією, так і з Болгарією його пов'язували тісні політичні, культурні й економічні відносини. Він відчув своєю душею, що християнська віра у візантійському обряді найкраще відповідає психіці і ментальності нашого народу. Крім того, ця віра принесла зі собою богослужбу і святі книги зрозумілою для народу мовою. Володимир Великий, як подає наш літопис, охрестився 988 року і на святому хрещенні отримав ім'я Василія.
Охрестившись сам та знищивши поганські ідоли, князь Володимир насамперед охрестив своїх дванадцятьох малолітніх синів у джерелі на місці, що сьогодні відоме в Києві під назвою Хрещатик. За його наказом охрестився столичний город Київ та ввесь народ. "Він наказав, — каже митрополит Іларіон, — по всій своїй землі хреститися в ім'я Отця і Сина і Святого Духа, щоб явно і голосно славилося по всіх городах ім'я Святої Тройці, та щоб усі стали християнами: малі й великі, раби й свобідні, молоді й старі, бояри і прості, багаті і вбогі. І ні один чоловік не противився його благочестивому повелінню. Хрестилися, якщо хтось і не з любови, то із страху до того, хто наказав... І в одному часі вся наша земля стала славити Христа з Отцем і Святим Духом... Він навернув з блудної дороги ідолопоклонства не одного чоловіка, і не десять городів, але всю свою область" (Митр. Макарій. История русской церкви, Τ. І, с. 5).
Святий Володимир Великий відійшов до вічности 15 липня 1015 року. Його поховали у Десятинній церкві, у каплиці святого Климента, де вже спочивала його жінка Анна, яка померла ще 1011 року.

Діяльність князя Київського Володимира Великого призвела до «європеїзації» Київської Русі – держава посіла чільне місце нарівні із сусідами та долучилася до загальноєвропейського культурно-релігійного простору. Започатковано зовнішньополітичні відносини із сусідніми державами: Польщею Угорщиною, Чехією та Візантією.
Одним із головних елементів спадку Київського Володимира Великого є перетворення ранньої Русі на повноцінну державу, у якій, зокрема, було розпочато карбування власної монети – «златників» і «срібників» - як платіжного засобу та для політичного «маркування» оподаткованої території.
На цих монетах було викарбуване зображення княжого родового знаку – «тризубу Володимира», - що сьогодні і є Гербом України. Крім монет, знак тризуба міститься на цеглі Десятинної церкви в Києві, на плитках Успенської церкви у Володимир-Волинському, на цеглі й каменях інших церков, замків, палаців, на посуді, зброї, перснях, медальйонах, печатках, рукописах, знайдених на території сучасної України.
Спадщина князя Володимира є органічною складовою української ідентичності, що яскраво демонструють як державна символіка, так і цивілізаційний вибір Українського народу.
Важливо взяти до уваги, що існують десятки версій, які пояснюють походження та тлумачать суть тризуба, залежно від того, яку саме складову – предметну, графічну, філософську – автори цих версій кладуть в основу свого обґрунтування. Та очевидною та безперечною є наявність безперервного історико-культурного і філософського зв’язку сучасної Української держави та її символіки з прадержавою, що називалася Київська Русь, її традиціями і символами.
Сучасний герб України символізує спорідненість поколінь, мир і творчу працю, розвиток геральдичних традицій українського народу. У наш час тризуб став символом відродження України та її традицій, продовженням славних сторінок вітчизняної історії.
Так само, попри наявність різних гіпотез походження «Русь», як і значення етнотериторіального й історико-політичного змісту понять «Русь» і «Київська Русь» (найпоширеніше – назва історичного регіону в Східній Європі з центром у середньому Подніпров’ї), беззаперечним є той факт основоположної та головної ролі в них саме українських земель з центром у місті Києві.
Тяглість державотворчих процесів на території України від часів Київської Русі – важливе підґрунтя існування нинішньої незалежної Української держави. Європейський вибір, що його зробив Володимир Великий – князь Київський (980-1015), правитель і хреститель Київської Русі, канонізований Православною і Католицькою церквами як рівноапостольний святий, - величезною мірою визначив майбутню долю всієї Східної Європи і України зокрема. Цей історичний вибір, зроблений понад тисячу років тому, лежить в основі європейських устремлінь сучасних українців.
Після відновлення української державності у 1991 році Верховна Рада України своєю постановою від 19 лютого 1992 року затвердила Державний Герб України. За традицією княжих часів зображення Тризуба-герба було нанесено і на монети нашої Держави. Золотий тризуб на синьому щиті – національний символ українців часів визвольних змагань ХХ століття – став офіційною емблемою нашої незалежної держави.
За Конституцією України, прийнято 28 червня 1996 року, знак Княжої Держави Володимира Великого (тризуб) прийнятий як малий Державний Герб України. Таким чином, тризуб Володимира І Святого, Великого князя Київського, володаря Русі, який успадкував цей родинно-державний знак від своїх предків, є центральною геральдичною фігурою Державного Герба України.

 

 

Переглядів: 225 | Додав: ROKM | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Календар
«  Липень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Архів записів
Rivne museum of regional studies © 2016